Напевне, не один раз лучани задумувалися над питанням, де ж жителі давнього міста отримували медичну допомогу, пише lutsk.one. В яких закладах вони лікувалися, розповіли на сайті Луцької міської ради.
Руський шпиталь
Історія Руського шпиталю розпочинається у ХVІ столітті. Його збудували біля Лазарівської церкви, на місці Луцького братського шпиталю. Сучасна територія розташування – район перетину вулиць Данила Галицького і Йова Кондзелевича. Руський шпиталь мав статус міського, що означає безпосереднє підпорядкування магістрату.
У 1578 році в цьому медичному закладі стався випадок, який увійшов у історію. На лікування у Руський шпиталь потрапив поранений Федір Шаповал. Він за незадовільне і невдале лікування подав до суду позов на шпитального цирульника Павла, котрого від судового слідства звільнив перед самою своєю смертю.
У своїх публікаціях Руський шпиталь описував Костянтин Кравчук, котрий є автором нарису про історію волинської медицини. До штату закладу входили аптекар, цирульник, доктор медицини та «бальбер». Руський шпиталь у Луцьку проіснував до початку XVII століття – сталася пожежа і він згорів.
У 1619 році король Сигізмунд ІІІ надав юридичний дозвіл на створення Луцького братства. У ньому також зазначалося, що братчики замість Руського шпиталю побудують новий. Його зведенням опікувався Іван Виговський, котрий був православним шляхтичем. Нова медична споруда виросла поблизу Глушецького мосту.
Шпиталь Святого Духа
Балтазар Тишка, один із каноніків Луцької капітули, увійшов в історію міста своєю благодійницькою діяльністю. Тривалий час житель міста Тишка збирав різні ресурси — дарування, маєтки, фундації. З них щороку направлялися кошти на певні потреби. Коли їх акумулювалося вдосталь, на початку XVII століття канонік відкрив нетиповий шпиталь. Відбулося це у 1632 році. У ньому медичну допомогу могли отримати хворі незалежно від соціального статусу чи приналежності до тої чи іншої конфесії. В історичних документах, у яких є згадка про нього, він йменується шпиталем Святого Духа. Знаходився цей давній медичний заклад на вулиці Жидівській (сучасна вулиця Данила Галицького) у будинку, який Тишку подарували.
Шпиталі Юзефи Полянської
У 1780-1790-х років у Луцька оселилася двадцятип’ятирічна Юзефа Поляновська. Вона, маючи щире і добре серце, почала займатися благодійною справою. У місті нараховувалося багато людей, котрі потребували притулку і медичної допомоги. Де тільки можна було, дівчина організовувала для них кімнати, які, до речі, знаходилися в різних місцях і будівлях. Підтримку своєї розпочатої справи вона знайшла в посадовців міста та багатих жителів. Використовуючи власні доходи, надавали допомогу і її батьки, котрі жили в селі під Луцьким.
Молода та енергійна благодійниця Юзефа Полянська зуміла також до цієї доброї справи залучити приватних лікарів, які безкоштовно лікували пацієнтів, що знайшли притулок у відкритих нею кімнатах. Серед медиків були люди з такими цікавими прізвищами – Павсевич, Петгейдер, Викісат.
На досягнутому Полянська не зупинялася, розширювала свою діяльність. У 1794 році благодійниця стала керувати давнім притулком, який функціонував у кафедральних спорудах. Їй вдалося також організувати роботу сиротинця «Ангеліка». У ньому діяла школа для дівчат з досить високим рівнем викладання. До речі, на Волині єдина «Ангеліка» мала статус вищої школи. З часом підопічним Полянської, кількість яких постійно збільшувалася, стало затісно у кафедральних спорудах.
Після смерті графа Фрідріха Мошинського, котрий був внуком короля Августа ІІ, Полянська значно розширила свою благодійну роботу, потративши чималу суму коштів, які він заповів їй на медичну та освітню діяльність. Вона купила в місті приміщення під шпиталь для хворих, калік, а також окрему будівлю для тих, хто мав венеричні недуги. Кожного року в них на лікуванні перебувало від 100 до 125 осіб.
Про благодійництво Полянської швидко рознеслася слава. Навіть у фінансуванні її установ допомогу надавала дружина російського імператора Миколи І Марія Федорівна. Від неї луцька благодійниця ще й за свою роботу отримала нагороду – золоту медаль на голубій стрічці.
Цікавий факт – Юзефа Полянська не мала медичної освіти. Проте це не завадило їй здійснювати догляд за хворими, належно організувати і керувати роботою кількох міських шпиталів. Її можна назвати важливою постаттю у медицині міста Луцька кінця XVIII століття – до 1829 р., в якому вона померла.
Військовий шпиталь
У ХІХ столітті найбільшою спорудою у місті Луцьку вважався військовий шпиталь. Його будівництво розпочалося у 1840-х роках на Красному. Це була чотириповерхова споруда. Генерал-ад’ютант Рушканов, затверджуючи план міста, зазначив на ньому, що потрібно розібрати залишки Окольного замку. Тож для зведення військового шпиталю брали цеглу з нього та старих церков, зокрема із храму Івана Богослова.
На лікування до шпиталю привозили військових, учасників воєн Російської імперії. Фактично першими пацієнтами були хворі вояки на холеру. Так, в історичних джерелах зберігся такий факт: у 1848 році через Луцьк проходив Гренадерський корпус, направляючись на Угорську кампанію, його солдати, підчепивши недугу, потрапляли у шпиталь. Тих, хто помер, ховали поблизу Феодосіївської церкви.
Перша хіміко-бактеріологічна лабораторія
Лікувати ефективно хвороби, з якими доводилося боротися луцьким лікарям, не можна було без аналізів. Тому відкриття першої на Волині хімічно-бактеріологічної лабораторії стало вимогою часу. З’явилася вона на початку ХХ століття. Її місцезнаходження став замок Любарта. У ній робили не тільки аналізи, а й досліджували якість води та продуктів харчування.
Луцькі аптеки
Згадка про перші луцькі аптеки датується XVI століттям. Так, дослідник Петро Троневич розповідає про існування кількох міських аптек, шістьох кіосків, які знаходилися на Ринку. Єзуїти у 1630 році у Луцьку відкривають власну аптеку. Серед основного асортименту засобів – рослинні і тваринні ліки. Частенько аптекарі хворим пропонували ліки, які привозили з далеких країв.
Будинок аптекаря кінця XVIII століття Яна Жолтовського зберігся до нинішнього часу.
У Луцьк приїжджали купувати ліки люди з різних міст. Славилися своїми знаннями аптекарі Петро Маримушич, Войтех Гоберчовський, Войтех Мстиславович. Луцькі аптекарі навіть платили податок.