Луцький спирто-горілчаний комбінат, що розташований в мікрорайоні Красне, відомий чи не кожному містянину. Але мало хто знає, що історія цього підприємства тягнеться в далеке XIX століття. Тоді на цьому місці заснувала власну броварню єврейська родина Шнайдерів, пише сайт lutsk.one.
Заснування та розвиток броварні
У середині XIX століття мікрорайон Красне був ще окремим однойменним селом. В той період тут почався промисловий розвиток та одна за одною засновувалися нові великі фабрики.
Зокрема, відомо, що у 1838 році в населеному пункті функціонували дві броварні, одна з яких належала єврейському подружжю – Берку та Циві Шнайдерам.
Землі у родини було чимало. На ній, окрім самого цеху з виготовлення пива, розміщувались млин, склади, магазин, солодовня та сушарня. Підприємство було одним із наймасштабніших у Красному та гарно проглядалося на панорамі села.
Йшов час і броварня збільшувала свої масштаби, а з ними – і об’єми виробництва. Пиво Шнайдерів користувалося попитом як серед місцевих мешканців, так серед гостей міста.
Єврейська родина продавала напій у власних фірмових крамницях та пивних, що були розкидані в усіх куточках Луцька. Нерідко брали участь Шнайдери й у різноманітних виставках та ярмарках.
На початку ХХ століття, коли Берко та Цива були вже не ладні вести бізнесові справи, броварнею стали керувати троє їхніх синів – Герш, Ідель та Сруль. Кожному з них батьки віддали третину підприємства. Відтоді воно почало називатися «Броварня братів Шнайдерів».
Власники підприємства намагалися йти в ногу з часом. Наприклад, коли у Луцьку заснували першу телефонну мережу, Шнайдери стали одними з перших користувачів. Їхній номер “54” довгий час був незмінним. А коли у місті в 1906 році збудували електростанцію, підприємці одразу провели в броварню струм. Це поклало початок масштабуванню та модернізації пивоварні, адже електродвигуни дозволяли виготовляти значно більше товару. 
Зміни та занепад
Броварня зазнала змін у 1920-х роках, коли Герш Шнайдер продав свою частку бізнесу – землю, млин, великий будинок та солодовню. Придбали все шестеро нових власників, заснувавши нове підприємство під назвою “Chlebosłod”. Інша частина, що належала Гершу, перейшла до синів його брата Сруля – Арона та Вольфа. Всі вони керували броварнею аж до початку Другої світової. Сам Герш у 1928 році переїхав до палестини, де й помер через 6 років.
На броварні залишився працювати його син Шимон, він був технологом з варіння пива і завідувачем. У 1940 році чоловіка арештувало НКВД за те, що він свого часу він був офіцером польської армії. Донині збереглася його справа, в якій ідеться: “был одним из участников карательной системи фашистского строя в Польше, принимал участие в подавлении революционного движения в стране”. Чоловіку винесли вирок – 8 років виправно-трудового табору.
Невідомо, що трапилося з нащадками Сруля. Деякі історики подейкують, що всі вони могли загинути під час війни від рук німців.
У 1940-му броварню націоналізували, а через чотири роки на її місці заснували нове підприємство – Луцький спирто-горілчаний комбінат. Ось так і завершилася історія родини, яка близько сотню років сприяла розвитку та промисловому потенціалу Луцька.
До сьогодні збереглася машинна зала і частково приміщення броварні Шнайдерів. Всі вони були перебудовані, але фасади цих будівель через їхню автентичність, прогулюючись мікрорайоном Красне, можна впізнати й зараз.
