Вчителі здатні підтримувати внутрішню мотивацію в учнів та підштовхувати процес жаги до знань. Педагоги допомагають досягти успіху за допомогою методів навчання, які вони використовують. Видатні вчителі часто використовують інші методи роботи, ніж фахівці у середній школі, пише lutsk.one.
День вчителя в Україні щорічно відзначають у першу неділю жовтня. Ця праця зовсім не є простою, а й інколи не надто вигідною матеріально. Педагогічна стежка потребує наснаги, терпіння, творчого натхнення і, звичайно, вдячності від людей. У матеріалі відомі особистості, які зародили та підтримували учительську справу на Волині у XVIII та XIX століттях.
Стубелевич Стефан (1762-1814)
Винахідник електрофорезу Стефан Стубелевич є однією зі знакових постатей у списку волинських педагогів. Під час навчання у столиці Франції волинянин познайомився з багатьма колегами. Його до своїх лав прийняла Паризьке гальванічне суспільство та академія наук.
Тривалий час уродженець Володимира працював у інших країнах Європи. Згодом він повернувся до Вільна, де відкрив у місцевому університеті публічний курс фізики у 1804 році. У 1807 році науковець отримав звання екстраординарного професора.
Стефан Стубулевич зумів досягти великих успіхів у математиці та фізиці. У Австрії та Німеччині він підвищував свою кваліфікацію та здобував навички. Написав низку наукових праць та підручників.
Чацький Тадеуш (1765-1813)
Народився у селі Порицьк (село Павлівка колишнього Іваничівського району) на Волині. Після розпаду Речі Посполитої виконував обов’язки – головний інспектор училищ Волинської, Подільської та Київської губерній. Відповідну роту почав на початку XIX століття.
Вчений сприяв розвитку системи освіти. Він також заснував Кременецький ліцей. Його знають як одного з фундаторів Згорівського Різдво-Богородичного монастиря. У 1780 відбулося становлення релігійного закладу.
Польський вчений відіграв важливе значення не тільки для своєї батьківщини, оскільки спільна держава Річ Посполита надавала змогу викладати й в Україні. Він є засновником “Товариства шанувальників наук”.
Фелінський Алозій (1771-1820)
Народився відомий педагог у Луцьку. Навчався лучанин все ж не у місті, а у Базиліанському колегіуму у Володимирі.
Під час польського повстання працював секретарем у канцелярії Тадеуша Костюка 1794 році. Ректором Кременецького ліцею його призначали у 1819 році. Перекладав твори Вольтера Руссо та Вольтера. Один із найпопулярніших творів письменника – історична трагедія “Барбара Радзивіл”, яка створена у 1811 році. В історії його знають як польського письменника, педагога, драматурга та вченого.
Фелінська Єва (1793-1859)
Одна з перших волинських письменниць не тільки відігравала важливе значення у літературі. Єва Фелінська – активна учасниця революційно-демократичного руху.
Полька народилася поблизу Мінська. На території України заснувала “Жіноче товариство”, яке влітку 1937 році організувало в Кременці школу для виховання і навчання дівчаток з бідних родин.
Відбула заслання у Тобольській губернії. У 1844 році повернулася на Волинь до села Воютин (нині Локачинського району). Під впливом відомого польського письменника Юзефа Ігнація Крашевського почала писати. Твори присвячені історії, природі та народним звичаям Волині й Литви кінця XVIII – початку XIX століть.
Іванішев Микола Дмитрович (1811-1874)
Відомий історик права народився у Києві. Він неодноразово відвідував Волинь, приділяв увагу педагогічній роботі.
У 1840-1865 роках брав активну участь у діяльності Київської археографічної комісії, організовуючи її видавничу діяльність. У нашому краї збирав архівні матеріали, проводив археологічні розкопки у різних районах.
Іванішев впорядкував значну кількість документів волинського походження. Він організував видання “Архивы Юго-Западной Руси”, де саме зафіксовані роботи з нашого краю.
Крашевський Юзеф Ігнацій (1812-1887)
Відомий польський етнограф 20 років жив на Волині. За час він зумів суттєво збагатити педагогічну культуру нашого краю. Фахівець проживав у населених пунктах Омелько, Губин, Городок.
В його художніх творах волинська тематика була основною. Дослідження господарства та побуту поліщуків висвітлені в книзі “Спогади Волині, Полісся і Литви”.
Антонович Володимир Боніфатійович (1834-1908)
Дослідник Волині не був уродженцем нашого краю. Видатний український історик народився у селі Машівка на Київщині. Навчався спочатку на медичному факультеті, але згодом знання на історико-філологічний факультет Київського університету.
У 1863-1880 роках працював на посаді головного редактора видань Київської археографічної комісії. Виконував обов’язки голови Історичного товариства Нестора-літописця. Професором Київського університету був із 1876 року.
Стояв на чолі громадсько-політичного життя, був головою київської Старої громади. Антонович неодноразово організовував з’їзди в Україні, зокрема на Волині. Він є автором понад 300 наукових праць з історії, археології та етнографії. Вперше зробив опис археологічних пам’яток Волині. Був представником народницької школи в українській історіографії, створив “київську школу істориків”.
Теодорович Микола Іванович (1856-1930)
Микола Теодорович – відомий педагог та історик-краєзнавець Волині. Викладав у Волинській духовній семінарії у місті Кременець.
Фахівець налагодив активно співпрацю з Волинським єпархіальним історико-статистичним комітетом. Він є організатором краєзнавчого руху на Волині.
Педагог опублікував понад 30 друкованих видань, зокрема перший енциклопедичний довідник міст, сіл та приходів Волинської губернії у 5 томах, першого ґрунтовного дослідження історії Володимира.
Андріяшев Олександр Михайлович (1863-1933)
Попри те, що педагог народився у Чернігові, він значну увагу приділяв нашому краю. Здобувши відповідні знання на історико-філологічному факультеті Київського університету, видав дисертацію “Очерк истории Волынской земли до конца XIV века”.
Фахівця нагородили золотою медаллю та премією імені Пирогова. Працював в архівах Риги та Ревеля. З 1917 року – учений архівіст Київського центрального архіву давніх актів.
Відомий фахівець опублікував значну частину великих робіт. Він є автором наукових праць з історії колонізації українських земель до початку XVI століть, статей з архівознавства, джерелознавства.
Лазарчук Андроник Григорович (1870- 1934)
Народився відомий педагог та художник у селі Уховецьк (Ковельський район). Тривалий час навчався у Петербурзькій Академії мистецтв. Наприкінці ХIX століття отримав відповідні знання на педагогічних курсах.
Викладацькою справою займався упродовж усього життя. Значну кількість часу приділяв малюванню та кресленню в навчальних закладах у Почаєві, Ковелі, Великих Дедеркалах, Кременці, Борзні та Конотопі.
Співпрацював Андроник Лазарчук й з відомою письменницею Оленою Пілкою в журналі “Україна молода”. Українці знають його як майстра побутових картин, портретів та пейзажів. Розписував фахівець й церкви Почаївської лаври. Лазарчук Андроник Григорович намагався розвивати та вдосконалювати кращі традиції українського реалістичного мистецтва. Він відіграв велике значення у педагогічному житті Волині.