У 1895—1939 роках в нинішньому обласному центрі Волині – місті Луцьку – функціонувала Луцька українська гімназія. Вона розташовувалась на теперішній вулиці Богдана Хмельницького, розповідає lutsk.one.
У 1920-х роках цей освітній заклад, про який розповідає інтернет-видання «Хроніки Любарта» був центром культурно-освітнього життя Волині.
У Луцькій українській гімназії працювали відомі діячі
Спочатку в ньому навчалися тільки хлопці. Але 1920-х роках освіту починають здобувати і дівчата. З того часу з польської мови навчання перейшли на українську.
Луцьку українську гімназію відвідувала відома жителька Луцька Ірина Левчанівська – донька — першої жінки-сенаторки від Волині Олени Левчанівської у польському сенаті у 1922 -1927-х роках. Навчалася дівчина в гімназії з 1925 по 1931 роки. До вступу почала готуватися в десять років.
Гімназія славилася тим, що у ній працювали відомі люди. Навчав дітей і передавав їм свої знання український письменник, дипломат, культурний діяч, до того ще й лікар Модест Левицький. Польську словесність викладав Ярослав Галан – педагог, журналіст, польський та український письменник.
У приміщенні Луцької української гімназії функціонував музей. Організував його відкриття Ян Фітцке – відомий археолог та польський історик.
З 1918 р. по 1926 р. директором навчального закладу був церковний історик Іван Власовський, з 1926 р. по 1929 р. обов’язки керівника виконував Рафаїл Шкляр. Після нього десять років директорував Борис Білецький.
Луцьку українську гімназію закрили за ідеологічне виховання
За час свого існування Луцька українська гімназія неодноразово переїжджала з одного приміщення в інше. У 1918 році вона розташовувалася у теперішній будівлі Волинської обласної бібліотеки для юнацтва. Через 3 роки довелося шукати місце, бо Волинське воєводство безоплатно забрало майно в свою власність. Гімназія розташувалася у приміщенні, яке належало Луцькій жіночій гімназії Анни Коленко (нинішня будівля Волинської обласної прокуратури). У 1927 році навчальний заклад знову змінює місце розташування. Поселилися у будинку на вулиці Сенкевича ( тепер вул. Богдана Хмельницького), який належав жителю Луцька Ісаку Даве. Орендна плата за рік становила 600 доларів, попри те, що умови були дуже поганими.
У 1931 році гімназія знову змінює своє місце розташування. Новою оселею став будинок, що знаходився на вул. Плоцькій, 20 (вул. Гаврилюка, 14), власником котрого був пан Варковецький. Приміщення стало розширюватися. Спочатку до нього добудували спортзал, потім – майстерню. Були плани щодо добудови гімназії, але їх реалізувати не вдалося, адже 1 грудня 1939 р. нова радянська влада, яка прийшла на Західну Україну, закрила навчальний заклад. Учнів перевели в середню школу, директором котрої був Шуліка. Він переслідував гімназистів і здавав їх енкаведистам.
Педагоги гімназії теж зазнали переслідувань. На них відкривали судові справи за виховання дітей, бо ж воно було національним, релігійним і патріотичним. Директора Бориса Білецького посадили в тюрму.
Михайло Наврат, який 1935-1939 роках навчався у Луцькій українській гімназії, згадував про період її закриття. Якраз він закінчив чотири класи. За його словами, багато професорів та учнів подалося в Німеччину, пішло вчитися та вчителювати у сільські школи. Чимало їх перейшло в луцьку середню школу №2. Її директор Шуліка згубив багато молоді, яка відстоювала українську національну ідею.