У Луцьку одна за одною в міжвоєнний період ХХ століття вздовж головних вулиць тяглися цукерні. Серед них були дорогі та дешеві. Продавалися в них солодощі власної випічки або відомих у ті часи виробників. Часто такі заклади збирали не тільки любителів поласувати смаколиками, а й луцьку інтелігенцію. Наприклад, улюбленим її місцем стала цукерня Розаліні з більярдом. Хоч кав’ярень та цукерень в Луцьку відкрилося чимало, та одна, власницею якої була Тьотя Доба, була неабияк популярною. Про неї на сайті «Волинські новини» розповідав Олександр Котис. У цей заклад ішли за смачною домашньою випічкою, пише lutsk.one.
Цукерня тьоті Доби знаходилася в історичному місці
У міжвоєнний час спостерігався найбільший розвиток економіки в місті. Яких тільки закладів не було на вулицях! Готелі, кав’ярні, перукарні, бляхарні, килимарні… Кожен куточок жив своїм колоритним життям.
Цукерня тьоті Доби знаходилася у Луцьку на вулиці Кафедральній перед костелом. Вона відкрилася у 1920 році, а місце її розташування для міста мало чимале історичне значення. Поблизу на перехресті вулиць у XVI столітті височів головний храм лучан – церква святого Миколая. Однією з них – колишньою вул. Домініканською (сучасна Драгоманова) можна було дійти до переправи річки Стир, що вела до Ринку. Недалеко знаходилися ворота Окольного замку. У XVIII столітті в цьому місці знаходився гральний дім, який називався «Пекло», ймовірно, через те, що мав погану славу серед тодішніх жителів.
У 1922 році орендар сусідньої ділянки Нухім Аксельруд поруч із колишнім «Пеклом» зводить будинок. Йому на цьому місці дозволила будуватися римо-католицька капітула, якій належала земля. Він збирався продавати фрукти і солодку воду. З часом асортимент товару збільшився – торгували ще й цукерками та булками. Невдовзі заклад перетворився на цукерню. Біля нього збудували невеличку будку. Через рік нею відала дочка Нухіма Аксельруда Доба Цицман, котра й взялася за її розширення.
Як це часто трапляється, розпочалися з сусідами-родичами сварки. Тауба Аксельруд звернулася в магістрат зі скаргою проти будівництва. Аргументувала це тим, що землі, які у 1904 році перейшли в спадок багатьом родичам після смерті Рухлі Аксельруд не були поділеними. Її скаргу відхилили, оскільки Рухлі земля не належала, її орендував батько Доби Цицман.
У 1927 році цукерню, отримавши дозвіл Люблінського окружного консерватора, перебудували.
У Доби Цицман випічка була дуже смачною
Сама ж Доба Цицман була доброю і скромною жінкою , за що її любили жителі навколишніх вулиць. Вона до своєї роботи ставилася з любов’ю. Покупців вистачало, хоч асортимент смаколиків був меншим, ніж у популярних цукернях міста Вона продавала власну смачну випічку і цукерки фабрики «Franboli».
Її тьотею Добою, що було не властиво для того часу, спочатку стали називати діти, а за ними й дорослі. Вона частенько хлопчикам та дівчаткам давала солодощі, бо багато з них були з бідних родин. Такі пригощання приносили радість в дитинство маленьких лучан.
За випічкою до неї приходив навіть сам Адольф Шельонжек, католицький єпископ. Його адміністрація знаходилася на вулиці Домініканській. Тож, ідучи повз цукерню до костелу, купував ароматні тепленькі булочки.
Будинок тьоті Доби можна було побачити ще в 1990-х роках, у 2000-х –його розібрали.